Від звільнення до відкриття Меморіального комплексу
Із 17 по 21 січня 1945 адміністрація Аушвіца евакуювала у глибину рейху близько 58 тисяч в’язнів. В той самий час ССсівці спалювали таборові протоколи. 20 січня були підірвані газові камери ІІ і ІІІ та крематорії у Біркенау. 23 січня після завершення евакуації було знесено в повітря товарний склад “Канада ІІ”. Склад був повен сплюндрованих речей і статків, попередньо відібраних від євреїв. Три дні потому було підірвано газову камеру і крематорій V. 27 січня того ж року, коли солдати Червоної армії ступили на територію табору, вони знайшли тут біля 7 тисяч полонених, більшість з яких були хворі або ж знаходилися на межі смерті з причин фізичного виснаження.
Перші роки Меморіального комплексу
У квітні 1946 р. Міністерство культури й мистецтва Польщі делегувало до Освенцима групу колишніх полонених на чолі з Тадеєм Вонсовичем з метою захисту території концентраційного табору і заснування на ній музею. На початку 1947 року голова відділу музеїв та пам’яток у Міністерстві культури й мистецтва Людвіг Раєвські представив організаційний план, згідно якого музейний комплекс повинен був називатися “історичним документом”.
Згідно цього плану спочатку було представлено винищення нацистським режимом різних культур і народів з акцентом на масовому характері злочинів. Їх похмурі і жахливі деталі скоріше уникалися, а для виставок використовувалися лише наявні на той час наочні матеріали. Особливу увагу ці організатори звертали на презентацію винищення євреїв і змушені були при цьому увесь час консультуватися з Центральним комітетом євреїв Польщі щодо кількості жертв єврейської культури, які загинули у Аушвіці.
Згідно з початковим планом виставка повинна була складатися з трьох частин: загального відділу, який зображував життя євреїв у концентраційному таборі; міжнародного відділу із презентацією життя євреїв у тих країнах, з яких їх було транспортовано до цього концтабору, а також ще одного окремого відділу, який тематизував інші концтабори у Німеччині.
Виставка повинна була складатися із наступних дванадцяти секторів, які знаходилися на території табору. Їх послідовність була підлаштована під відвідувачів, а саме: історія польсько-німецьких відносин (сектор 15); структура та історія виникнення ССтабору, категорії в’язнів табору та відношення до них ССсолдатів (сектор 16); життя, праця та смерть у концентраційному таборі й поза його межами (сектори 17 та 18); так званий сектор винищення євреїв, відомий також під назвою “винищення мільйонів”, оскільки тут ішлося не лише про євреїв, але і представників інших культурних груп (сектор 4); пожитки єврейської етнічної групи (сектори 5 і 6); історія концентраційного табору і його повстанського руху (сектор 7); стан секторів у 40-их роках (сектор 8) та 44-их (сектор 9); експерименти над полоненими жінками і життя жінок у Аушвіці (сектор 10); інтер’єр “смертельного сектору” (сектор 11).
Щойно згаданий сектор 11 з сусіднім двором повинен був стати мавзолеєм. Інші сектори були зарезервовані для виставок тих країн, чиї жертви полягли в Аушвіці, а також для показу інших концентраційних таборів СС.
Згідно цього проекту Біркенау мав стати свого роду кладовищним парком на руїнах крематорію номер ІІІ. В гуртожитках у добудовах табору, які були споруджені в 1943-44 рр. поблизу основного табору, планувалося відкрити професійний технікум, що мав слугувати притулком для дітей-сиріт колишніх політичних в’язнів. Місця підтаборів у Райсько, Гарменже і Плави повинні були бути перетворені на ферми, які б забезпечували фінансування концтаборів.
15 квітня 1947 відбулася конференція представників Центрального історичного комітету євреїв у Польщі на чолі з його головою Натаном Блюменталем. Єврейські делегати взяли участь у перемовинах з керівником відділу музеїв та пам’ятників комітету Людвігом Раєвські та з керівником меморіального центру Тадеушем Вонсовичем стосовно участі єврейських організацій та ініціатив у облаштуванні меморіального комплексу. Після перевірки планів виставки єврейські представники зробили запит на сектори 4 і 10, які вони планували віддати на користування Центральному комітетові євреїв Польщі. Представники комітету мали на меті влаштувати у секторі 4 виставку за участі єврейських художників, скульпторів та монтувальників з мистецького кооперативу Лодзя. Запропонований план на користування секторних приміщень було ухвалено Центральним комітетом євреїв.
Меморілальний комплекс було офіційно відкрито 14 червня 1947 р. До того моменту стан робіт виглядав частково завершеним, а виставка могла бути представлена відвідувачам лише частково.
Хронологія розвитку Меморіального комплексу
Державний музей Аушвіц-Біркенау був створений Парламентом Польщі 2 липня 1947 р. Він включає повністю збережені території двох концентраційних таборів – Аушвіцу І та Біркенау ІІ. На території музею знаходяться кілька сотень табірних будівель, а також руїни газових камер і крематорїв, десятки кілометрів колючого дроту, таборових доріг і залізничних рамп Біркенау. 1979 р. Аушвіц-Біркенау потрапив до списку світової спадщини ЮНЕСКО.
1947 р. у деяких секторах Аушвіцу І було відкрито – а згодом у 1950 р. розширено і доповнено – експозицію, яка представляє історію винищення в’язнів. Ця виставка облаштована за допомогою фотозображень умов життя в’язнів. 1955 р. було відкрито нову виставку, котра, за винятком деяких незначних змін, використовується ще і по сьогоднішній день. Починаючи з 1960 р. деякі сектори вже вміщали так звані “національні експозиції”, які облаштовувалися і виставлялися членами Міжнародного комітету Аушвіца з різних країн. Ці виставки переважно презентують життя в’язнів з іноземних країн, які перебували в даному концтаборі.
Джерело: Auschwitz-Birkenau, Memorial and Museum
Додаткові посилання:
Переклад: Меланія Ливка
