Після виснажливої подорожі з Гановера (Німеччина) до Львова, нарешті розпочався наш тиждень в Україні. Перш за все, хотілося б сказати, що я мала нагоду зустріти надихаючих та цікавих людей з трьох різних країн. Різних, та все ж з чимось спільним: історіями, інтересами, вмінням сміятись.
Ми не лише поділилися історіями родин, а й дізнались чимало про країни. Зараз я краще розумію почуття, реакції на певні теми і, загалом, як речі працюють сьогодні через історії країн.
Історії, котрі я чула, були водночас сумні, веселі, заохочуючі та сповнені змісту. Вони зробили речі, що вже відбулися та стали історією, набагато ближчими для мене, оскільки то були реальні приклади, набагато цінніші, аніж будь-яке есе з підручника історії.
Зустріч з свідком Степаном Горечим лише посилила ці відчуття. Мені ніколи не набридало слухати його спогади і мене зачаровувала його віра в наш світ та можливість бачити краще майбутнє для усіх нас.
Я з нетерпінням чекаю напевно ще ціннішого тижня в Польщі, де ми будемо досліджувати історії наших родин та відвідаємо концтабір Аушвіц.