Все колись закінчується. Іноді це зовсім непогано, а іноді приносить з собою трохи болю і приходить, як відчувається у тій хвилині, дещо зашвидко. Останню частину проекту “Історія починається в родині” можна описати радше останнім.
Як і тоді восени у Польщі, ввечері 18-го травня учасники німецької групи зустрілися на Головному автовокзалі Ганновера. Після двох попередніх зустрічей ми вже достатньо добре знали одні одних. Оскільки ми вже мали змогу разом подолати подібний маршрут минулого разу, подорожуючи разом на другу частину проекту до Польщі, цього разу ми легко могли приховати прояви будь-якого надмірного хвилювання. Зрештою нам було дуже приємно побачитися знову. Спілкуючись про очікування від попередньої події в Україні, нам вдалося скоротити час очікування на автовокзалі. Крім того ми мали змогу поспілкуватися одні з одними про все те, що вдалося зробити й пізнати з жовтня минулого року. Поспілкувалися і про погоду, яка у цей час стала досить різко весняною у Німеччині, побоюючись при цьому, що вирушаємо у напрямку холоднішої української весни. Навіть якщо все це разом взяте відчувалося абсолютно нормальним, нас не покидала якась дивна думка, що в контексті даного проекту вирушаємо у цю спільну подорож востаннє.
Наш автобус покинув Головний автовокзал згідно розкладу – рівно о 21.30. Батьки і дідусі з бабусями проводжали нас, махаючи руками на прощання, а ми вирушали в дорогу. Для трьох з нас вже розпочалися канікули, а решта спілкувалися про модульні іспити та курсові роботи, які ще належало здати перед прийдешніми канікулами. Стомлені довгою дорогою, ми нарешті прибули до Освенцима в обідню пору 19-го березня. Учасники польської групи поступово сходилися в тамтешньому Міжнародному центрі молоді. Перша зустріч наших груп була досить радісною, однак дещо стриманою. Зокрема треба було знову звикати до спілкування англійською мовою. Подорож з Освенцима до Львова тривала вже набагато коротше, ніж ми сподівалися. Ввечері того ж дня ми прибули до відпочинкового центру “Світлиця”, який і був нашим місцем проживання під час цієї частини проекту. Тут ми провели 5 чудових, сповнених цікавими подіями днів, познайомилися зі Львовом за допомогою історичного квесту, зустрілися зі свідком подій пані Ярославою Мельничук і поспілкувалися про актуальні конфліктні ситуації в Україні та Європі. В кінці заходу ми мали змогу переглянути знятий і вироблений Ольгою Шевчук фільм про нашу осінню зустріч у Польщі. Ця можливість вдатися по спогадів видавалася приємною і водночас викликала дещо змішані почуття суму, адже було зрозуміло, що це останній вечір, який ми проводили разом з усією групою. Дивовижно, як учасники можуть здружитися, зростися в групі і навчитися розуміти одні одних протягом такого короткого відрізку часу. Вранці 25 березня таки настав час прощання. І навіть якщо лилися сльози і не хотілося вірити в те, що в цій хвилі відбувалося, я таки була певна, що це означало одне з чергових “До побачення”, “До зустрічі”…
Йоханна: На початку третьої частини нашого проекту ми в деякій мірі віддалилися від історії і підійшли ближче до актуальної ситуації в Україні. Зрештою ми залишилися вірними нашому девізу “З досвіду минулого – у майбуття”. У другій частині тижня ми мали можливість відкрити для себе нове місто, йдучи його історичними стежками. Таким чином цей повчальний і веселий тиждень міг запропонувати кожному з нас якусь особливу цікавинку.
Анналена: Третя частина проекту у Львові була дуже цікавою для мене, оскільки крім жорстокої нацистської історії ми також мали змогу поринути в радянсько-українську історію із зображенням її жахливих в’язниць і концентраційних таборів ГУЛАГу. Цими темами я ще не займалася так докладно, як іншими історичними подіями та епохами. Особливо мене зворушила наша розмова із пані Ярославою Мельничук. Я дуже вдячна їй, що вона виділила собі так багато часу для зустрічі з нами! Крім цього ми мали чудовий тиждень поза семінарною програмою і отримали багато задоволення від спільно проведеного часу. Водночас ця зустріч видалася найсумнішою з усіх трьох, адже завершення проекту стрімко приближалося. Попри все я чомусь певна, що всі радо залишатимуться “на звязку” і спілкуватимуться одні з одними після завершення семінару! Я вдячна організаторам за корисний і приємний досвід під час проекту, а також своїм новим друзям з Польщі, України та Німеччини за чудово проведений спільний час!
Оріана: Завдяки цьому проекту я познайомилася із багатьма чудовими й цікавими людьми. Зустрічі із свідками подій ще більше мотивують мене до збереження історії та боротьби із забуттям. В межах декількох тижнів, проведених разом, ми стали одною дружньою групою, в якій кожен у свій спосіб доклався до спільного успіху проекту. Відвідувати нові місця разом із іншими молодими людьми, а також ділитися з ними поглядами на історичні події – все це стало для мене надзвичайно приємним і корисним досвідом.
Хелена: У цій хвилині я навіть не можу точно сказати, що саме мені найбільше сподобалося в цьому проекті”. В кінцевому результаті думаю, що це якраз ідеальна суміш із міжкультурності, вивчення історії в дещо вільнішому форматі, віддаленішому від абстрактного шкільного уроку, а також із обміну думок про колишні історичні події та формулювання висновків на основі спільно обговорених подій. Разом з тим ми відвідали два прекрасних міста – Львів і Краків – у двох цікавих сусідніх країнах, і здружилися з чудовими молодими людьми. Я радо і з великим задоволенням згадуватиму цей час! Спасибі всім, хто надав нам цю чудову можливість для участі в проекті, а також усім його учасникам і учасницям. Врешті-решт ми самі вирішуємо, як саме ми заповнюємо час і простір, дружньо наданий нам організаторами.
Третя й остання частина міжнародного проекту “Історія починається в родині” для німецьких, польських та українських учасників відбулася з 19 по 25 березня 2016 р. в Україні. Проект втілено в життя організацією “Основи свободи” (Foundations for Freedom, INGO), Міжнародним центром молоді Освєнцим/Аушвіц (Польща), Фондом Нижньосаксонських меморіалів/Меморіальний комплекс Берґен-Бельзен (Німеччина) у співпраці з Фондом ім. Фрідріха Еберта.
Проект профінансовано Німецько-польським офісом з молодіжної співпраці, Представництвами Фонду ім. Фідріха Еберта в Польщі та Україні, Фундацією польсько-української співпраці ПАУСІ.
Переклад: Меланія Ливка
