Зоф’я Посмиш народилася 23 серпня 1925 р. в місті Кракові. На початку Другої світової війни вона навчалася в торгово-економічному коледжі. Подальші життєві обставини змусили її перервати навчання.
Щоб уникнути депортації на примусові роботи до Німеччини, вона погодилася на роботу офіціанткою, яку їй запропонувало німецьке бюро праці (Арбайтсамт). Через деякий час Зоф’я почала відвідувати шкільні уроки в підпіллі. При цьому вона вступила в контакт з підпільною пресою, чисельні примірники якої розповсюджували її однокласники. В результаті роботи інформанта, 15 квітня 1942 року всю групу молодих людей було заарештовано. Після шести тижнів в’язниці Зоф’ю Посмиш було відправлено до жіночого підвідділу концентраційного таботу в Аушвіці, де вона однак пробула зовсім недовго. Оскільки одна з полонених, яка на території табору прибирала береги річки Сула, спромоглася втекти з табору, весь двістітисячний жіночий підвідділ на знак помсти було переведено до штрафного відділу, який був розташований у селі Буди неподалік Аушвіцу. Зголоднілі та вимучені жінки змушені були виконувати тяжку фізичну роботу і боротися за виживання в майже нелюдських умовах. Після двох місяців існування штрафного відділу в ньому залишилося всього 143 особи, внаслідок чого групу було переселено до Біркенау, де тепер був розташований цілий табірний сектор для жінок. Згодом Зоф’я Посмиш зобразить цей епізод її табірної історії в оповіданні “Співачка”.
Згідно розповідей Зоф’ї, Біркенау був ще однією сходинкою таборового пекла. Вона розпочалася для Зоф’ї Посмиш черговою трудністю, а саме хворобою висипного тифу, яка почергово забирала життя багатьох полонених жінок, а також кров’яним поносом (ці події вона згодом опише у оповіданні “Той самий лікар М”). Однак після низки невдач її таборова ситуація раптово покращилася: в березні 1943 р. її беруть працювати до таборової кухні, а через декілька місяців підвищують на позицію бухгалтера табору. Саме в цей час вона зустріла Тадея Паулоне-Лісовського, якого було направлено до жіночого табору з чоловічого сектору і зобов’язано навчити Зоф’ю бухгалтерської роботи. Про цю зустріч вона писала в кількох своїх оповіданнях, а зокрема у одному з найвідоміших – “Христос з Аушвіца”.
В січні 1945 року лінія фронту наближалася і багато полонених були насильно змушені рухатися колонами в глибину Німеччини. Цей так званий “Марш смерті” забрав життя великої кількості полонених. На лютому морозі вони йшли пішки протягом трьох днів і зрештою були транспортовані до жіночого табору у Равенсбрюці. Тут, як розповідає пані Посмиш, на виснажених ув’язнених чекало наступне тяжке випробування: три тижні поспіль їм довелося жити в палатках і спати на голій і холодній землі. 2 травня 1945 року союзники звільнили Зоф’ю Посмиш у підтаборі містечка Нойштадт-Глеве. Наперекір переконанням її друзів та знайомих, залишитися в зоні союзників, вона вирішила все ж таки повернутися до Польщі. В групі ще з двадцятьма іншими колишніми полоненими вона пішки вирушила до Кракова (цей шлях вона увіковічнить у книзі “Звільнення і повернення додому”) і прибула туди 20 травня, де в сімейному будинку на неї чекали вже лише мама і молодший брат. Її батька (співробітника залізниці) вбила у серпні 1943 року німецька охорона залізниці. Зоф’я дізналася про це лише після повернення додому. Її старша сестра тим часом одружилася і проживала у Варшаві. Зоф’я вирушила до неї, щоб працювати і продовжувати своє навчання у Варшаві. Тут вона склала випускні іспити й отримала атестат про закінчення середньої школи. В 1946 році Зоф’я розпочала навчання польської літератури в Варшавському університеті, а паралельно працювала лектором газети у нічну зміну. До кінця її навчання вона почала працювати у літературному відділі Польського радіо.
В 1959 році вона розпочала роботу над радіовиставою “Пасажир у кабіні 45”, яка і стала рушійним переворотом у її професійній і творчій ка’рєрі. Гучно сприйнята поява твору швидко спричинила його адаптацію для телебачення. Відомий режисер Анджей Мунк вирішив зняти фільм за мотивами цього твору. Кінофільм – зокрема з відомою польською актрисою Олександрою Шльонською у ролі Лізи – вийшов на екрани вже після смерті режисера Мунка – у 1963 році. Ще за рік до появи фільму вийшов у світ роман “Пасажирка”, а в 1968 році композитор Мойсей (Мечислав) Вайнберг скомпонував оперу за твором Зоф’ї Посмиш (лібретто до опери написав російський композитор Олександр Медведєв). Світова прем’єра опери під час Брегенцького фестивалю (2010 р.) стала визначною подією світу мистецтва. Вона вчергове довела, що твір “Пасажирка” є найвизначнішим із тематичної збірки таборових творів письменниці. Особливим у ньому є поєднання двох рівнозначних бачень – ката і жертви.
Дещо в тіні цього твору ховаються й інші праці Зоф’ї Посмиш. Зокрема, серед них варто виділити романи “Відпустка на Адріатиці”, “Мікроклімат”, “Ціна”; чисельні оповідання, які вже було згадано, а також багато аудіокниг, сценаріїв та робіт на сучасні теми. Оповідання “Христос з Аушвіца” (2008), яке тематично розвиває один з вже опрацьованих у “Пасажирці” епізодів, як і багато інших творів письменниці, ще раз засвідчує неординарність цієї великої авторки і жінки.
Текст підготовано Янушем Точеком Світлини: Зоф’я Посмиш у 1960-х Переклад на українську: Меланія Ливка
Attachments
