Я вирішила взяти участь у цьому проєкті, бо я дуже цікавлюся культурою/культурами пам’яті й усною історією. Я вже раніше працювала з усною історією, але не в контексті родинної історії. Проведення інтерв’ю в такому контексті стало новим досвідом для мене. Інтерв’ю, у якому йдеться про родинні справи, – це велике випробування як для того, хто ставить запитання, так і для того, хто на них відповідає, оскільки йдеться про дуже особисте. Я думаю, що саме через цей особистий характер проєкти, пов’язані з (усною) сімейною історією, мають бути інтегровані у шкільні уроки історії.
З моєю родичкою, Анною Г., із якою я провела інтерв’ю восени минулого року, я познайомилася лише завдяки цьому проєкту, і це було надзвичайно цікаво для мене. Завдяки її розповідям я змогла розширити своє уявлення про оточення, в якому зростала моя бабуся.
Характерною ознакою цього проєкту був продуктивний обмін між учасниками з України, Польщі, Литви, Німеччини та Австрії. Цей проєкт також допоміг розширити навички в галузі онлайн-навчання, оскільки через неможливість подорожувати ми спілкувалися лише через інтернет і випробували безліч різних онлайн-інструментів.
Проєкти на кшталт цього дають змогу зазирнути в життя людей, чиї спогади інакше, можливо, просто зникли б. Люди, у яких брали інтерв’ю в рамках цього проекту, розповідали про своє повсякденне життя та свій досвід, а отже, також показували нам, у якій формі існує пам’ять про певні історичні періоди та події.
