Це історія російської дівчинки, яка пережила голод, пам’ятає радянські колгоспи і змогла все подолати, знайшовши порятунок в Україні. Йдеться про мою бабусю, яка є росіянкою. Її дитинство від народження 1943 року минало у радянській Росії. З її розповідей, окрім цього інтерв’ю, найбільш болючими є спогади про голод у родині. Вони жили в маленькій хатині (маленькою я була там і пам’ятаю цей дім). Моя бабуся жила разом із мамою, татом, бабусею, тіткою та братом. Вона пам’ятає, як мама пухла від голоду, як брат Толя був на межі смерті, як її тато (учитель, голова колгоспу) отримав поранення під час війни. Бабуся розповідала, як під однією свічкою, по черзі, за маленьким столом, готувала з братом уроки; як, незважаючи на постійну скруту, намагалась робити те, що приносить духовну радість і натхнення ─ таємно від батька вишивала картини, вишивала на печі у неосвітленому приміщенні. Сьогодні ці картини є нашою гордістю. Бабуся пройшла тернистий шлях. Послухайте інтерв’ю. Там щирі емоції та спогади з історії моєї родини.
