Кріста Маіщак

Кріста народилася в 1930-х роках в маленькому селі біля Бресалу (Вроцлав). Вона та її сім'я були змушені двічі залишити Батьківщину. Спочатку через загрозу війни, потім через приєднання Вроцлава до Польщі після війни. У цьому інтерв'ю вона розповідає про своє коротке дитинство і про своє нове життя на півночі Німеччини.

Будь ласка, представтеся та вкажіть Ваше рідне місто

[Моє ім’я] Христа Майшак, я народилася 5 січня 1934 року у Вроцлаві, Сілезії, Нижній Сілезії. Це було село біля Бреслау, здається називалося Рейхвальд. Я не пам’ятаю, скільки кілометрів нам довелося ходити до школи, приблизно 6-7 кілометрів. Потім настала війна, і коли ми були на вулиці, Вроцлав вже бомбардували, ми завжди говорили: «Погляньте, ялинки падають». Вони виглядали як ялинки. Потім нам сказали тікати. Щось можна було запакувати, завантажити на фіру і втікати. Я знаю, що ми відправилися в Судетенгау, зараз це Чехія.

Що ви помітили, коли приїхали додому?

Ми тоді повернулися додому до Райхвальд. Коли ми приїхали додому, [видно було], що якісь люди раніше нас були там. Це виглядало так: ліжка були підняті, всюди було пір’я, сиропи, все було розбите, це виглядало жахливо. Але під нашим холодильником ховала моя мама від тата шкіряні чоботи, і вони все ще там були. Тоді ми спочатку все поприбирали. Там був один, ми називали його російським німцем, оскільки він міг російською та польською спілкуватися. Він нам багато допоміг. Тоді поляки знову вигнали нас.

Куди Ви і Ваша сім’я пішли тоді?

Тоді ми прибули в бенефільд. Там був табір. Всім [довелося йти туди], я не знаю, як довго ми там жили. Людей тоді роприділяли. Тоді ми мали їхати в Штеліхт. Там було помістя. Ми завжди називали це місце “замком”. Тоді ми там жили, я не знаю скільки [людей]. Тут мешкав лікар, стоматолог, сім’я Штайнер, і я [не] знаю, хто ще там жив. Кожен хотів до вбиральні. Ви можете собі уявити, що це було. Тоді вони сказали нам, що ще йде останній поїзд до Вестенгольцу. Ми в нього сіли. Ось так, дитинко, це так не просто.