Павло Левицький

Левицький Павло Іванович народився у 1933 році. У сім років пішов в школу.  Закінчив другий клас. А коли пішов у 3, почалася війна.

Чому Ваш батько не пішов на фронт, коли розпочалася війна?

Коли розпочалася війна, мобілізацію не оголосили.  Наше село було одразу окуповане нацистами.  Завоювання відбулося моментально.

Як нацисти окупували село?

Нацисти захопили село тихо. Не було чути жодного пострілу. Не було абсолютно нічого.

Чи намагалися місцеві жителі чинити опір?

Колись було зовсім не так як зараз. Люди тихо і мирно сиділи вдома. Не було жодної людини, яка б вийшла на вулицю. А то б розстріляли та й все.

Чи жили в селі євреї? Якщо так, то як з ними поводились нацисти?

В нашому селі було дуже багато євреїв. Усіх їх розстріляли. Я думаю, що це сталося у 1942 році. Їх усіх зігнали на гору і розстріляли. Кого вбили, кого не вбили, поскидали в яму і засипали.  Дітей взагалі живими в яму кидали. То та яма ще два дні ходила, дихала. Це мені дід розповів. Він ями засипав. Євреї ту яму самі для себе копали, а засипати нацисти наших людей заставили. Там було дві величезні могили. Навіть не знаю скільки тисяч євреїв було вбито.

Звідки ви про це дізналися?

Дід розповів, я ж там не був.  Малими ми піднялися на гору, щоб побачити, що  там відбувається. Бо з тієї гори було добре видно протилежну, куди нацисти гнали тисячі євреїв. Йшли вони, звісно що, пішки.

Як нацисти поводились з місцевим населенням?

Нацисти ще були як люди. А от наші, шуцмани, були жахливими. Дід розповідав, що коли людей розстрілювали, то нацисти сиділи на лавочці,а всю роботу виконували «наші» люди. Нацисти ж сміялися і казали : “Рус руского б’є, рус руского б’є.”

Що сталося з Вашої мамою під час Другої світової війни?

Нацисти забрали мого брата в Німеччину. Мама пішла його проводжати. Аж коли вони вийшли на гору, що знаходилась  в сусідньому селі, мама помітила, що забула гроші, які мала дати братові в дорогу. Вона швиденько побігла додому за грошима і догнала брата в селі Грушка. Потім, повертаючись додому, мама зайшла до тьоті і хоча дуже розігрілась, випила холодної води. Я точно не пам’ятаю, коли то сталось. В жовтні чи у вересні. Та мама схопила запалення легень і померла у 1943 році в січні. Моєму наймолодшому брату виповнився рік. Ми всі залишились коло бабки.

Чи змінилось Ваше життя як нацисти захопили село?

Ми жили так, як жили раніше. Правда, не було колгоспів. Люди взяли землю і кожен працював як міг. Нацисти жодним чином не перешкоджали.

Яке було ставлення нацистів до релігії?

Коли нацисти захопили село, то на місці кінотеатру люди відкрили церкву. Коли радянські війська повернули владу, то церкву закрили, натомість відкрили кінотеатр.

Чи закрили нацисти школу?

Протягом нацистської окупації ми ходили в школу. В українську школу.

Як відбувалося звільнення села?

Спокійно. В нас не було жодних боїв. Як тихо прийшли, так й тихо пішли. Нацисти здались, радянська армія знову одержала контроль над територією.  А бій вже відбувся під Кам’янцем .

Що сталося з Вашим батьком?

Коли Радянська армія нас звільнила, то мій батько приєднався до них. Він брав участь у боях десь там в Румунії.  Точно не знаю, де його вбили. Нам лист про його смерть прийшов. А потім хтось з братів чи то Федір, чи Феодосій забрали його.  Не знаю, де він зараз. Тому точно сказати, де його вбили не можу. Лише знаю, що йшла армія на Румунію і десь там його вбили.

А що сталося з Вами після смерті батьків?

Усі ми зостались коло бабки.

Скільки дітей було у Вашій сім’ї?

6 хлопців. Найстарший народився у 1922 році, п’ятий – у 1926, третій – у 1931. Я був четвертим. П’ятого звали Федір. Моя мама народила шостого, коли почалася війна.

Де ви жили після смерті батьків?

Я і ще два брати пішли в дитячий будинок у 1946 році. Нас там виховували. Але згодом бабуся забрала братів назад.

Чому Ваша бабуся відправила внуків у дитячий будинок?

Бабуся віддала нас у дитячий будинок, бо ми не мали що їсти. Тоді був голодний рік. Лише старші брати залишились коло бабусі.

Чому був голодний рік у Вашому селі?

Голод був спричинений посухою такою ж, яку ми маємо цього року (мається на увазі 2015). Взагалі не було дощу.

Чи влада допомагала людям? Ви ж працювали у колгоспі. Вам платили  за це гроші чи їжу давали?

В колгоспі то працювали, але нам за це нічого не давали. Трудодні записували, але нічого не платили. У 1950 році, коли мені було 12 років ( насправді, у той час дідусеві Павлові було 17 років), я важко працював протягом   90  днів. Мені дали мішок зерна. Тобто, 200 грамів зерна на день.

Можете, будь ласка, описати Ваше життя в дитячому будинку?

Я був музикантом. У дитячому будинку не було музичної школи, але нас навчили музики. Ми навіть взяли участь в олімпіадах з музики в Хмельницькому. Там ми заграли попурі “Запорожець за Дунаєм”.

Як ви навчилися грати на трубі? У вас був вчитель, а в групи – диригент?

Так. Він був музикантом. Сам грав на піаніно, гітарі, на всіх інструментах, окрім духових. Він працював диригентом у дитячому будинку. Спершу він заставив нас вивчити 4 попурі. Ми поїхали  на олімпіаду в Хмельницький, заграли попурі і зайняли 2 місце.  Коли повернулись додому, то диригент змусив нас вивчити 12 попурі, щоб зайняти перше місце. Кожного дня після школи, ми вчили попурі. Так тривало цілий рік.  Ми їх напам’ять вивчили. Ми таки зайняли перше місце в змаганнях.

Чи Ваш тріумф помітили?

Коли ми повернулись, нас запросили навчатися у військовому музичному училищі. А диригент не дозволив нам піти.  Тому ми втекли з дитбудинку. Я вже не повернувся, а деякі хлопці повернулися. Потім, час від часу, вони давали концерти в нашому селі, тому я ще зустрічався з ними.

Опишіть, будь ласка, умови, які були в дитячому будинку.

Непогані були. Ми були найстаршою групою. Коли ми стали музикантами, директор будинку наказав нам виділити окремий стіл. Вся група разом ходила обідати, і хлопці, і дівчата разом. А музиканти їли окремо. На нашому столі їжа було кращою, а їм давали, що залишилось. Дівчата почали скаржитися: “Ми одна група. Чого ви їх годуєте, а нас – ні?”

Чи важко Вам було служити в Радянській армії?

Я теж там був музикантом. Коли ми вступили в армію, в частині не було музичних інструментів. Начальник сказав: “Є музиканти, знайдемо інструменти.” Так ми отримали інструменти.

Опишіть, будь ласка, Ваше життя після того як Ви покинули дитячий будинок.

Тоді я повернувся в село. Давали в селі концерти. А потім справжнє життя почалось. У 1958 році я одружився. Моя дружина і я почали будувати своє життя. Але в нас ще було два студенти: Феодосій та Федір жили  з нами. Моя жінка мусила на всіх готувати.

Важко було їх виховувати?

Попробуй їх контролювати!  Хто коли слухає старших у десять років? То було не так як зараз. Кожен свого хотів.