Розалія Ґрабон
Мене звати Аґнєшка Ґомулка. Мій дід Юзеф Ґрабон народився 17 липня 1913 року, бабуся Розалія народилася 8 лютого 1916 року. Мої діди казали мені про час війни, про те, що вони пережили тоді. Я пам'ятаю ці релації з мого дитинства. Тоді я була дуже маленькою, тому пізніше переказали їх мені головне мої батьки. Однак я пам'ятаю одну історію про важку та травмуючу ситуацію для всієї родини, коли бабусю піймали німці під час облави.Мене звати Аґнєшка Ґомулка. Мій дід Юзеф Ґрабон народився 17 липня 1913 року, бабуся Розалія народилася 8 лютого 1916 року. Мої діди казали мені про час війни, про те, що вони пережили тоді. Я пам’ятаю ці релації з мого дитинства. Тоді я була дуже маленькою, тому пізніше переказали їх мені головне мої батьки. Однак я пам’ятаю одну історію про важку та травмуючу ситуацію для всієї родини, коли бабусю піймали німці під час облави. ЇЇ вже везли до Освенціма, але завдяки тому, що мій дід був теслярем, вдалося врятувати їй життя. Дід робив багато столярних робіт, у тому числі труну, за замовленням німців. Як я попередно сказала, я була маленькою дитиною, коли мені розповідали про це, тому я не пам’ятаю деталі, але я знаю, що бабусю вдалося врятувати від транспорту. Німці сховали її в труні, і їй вдалося повернутися до Лібйонжа.
Я пам’ятаю, дідусь це дуже переживав. Він сказав, що були й німці, які врятували життя, і завдяки їм моїй бабусі вдалося вижити. Дід був доброю людиною, він мав велику силу і віру в те, що люди за своїм характером добрі. Ось чому йому було дуже важко зрозуміти, як люди могли це зробити, викликати стільки страждань іншим і вчиняти такі звірства. Моїм дідусям вдалося вижити, і я думаю, що це було свідченням того, що Бог існує. Людям в ті часи не було нічого, в що могли б повірити, вони не мали нічого їсти і ніхто не допомагав їм, тому вони дуже вірили, що Бог є, і що він буде їм допомагати.
Які бели у Вас почуття, коли Ви почули цю історію вперше?
Як я попередно сказала, я була дуже маленькою, тому сенс цієї історії не досягав мене повністю. Тільки з часом, коли я почала ростити і читати більше про ці часи, коли мій дідусь вернувся до цих історій під час сімейних зустрічей, мені було дуже важко зрозуміти, що все це відбулося лише недавно. Що були люди, які вчинили такі злочини, що страждали діти. Я зрозуміла, що ці ситуації, ці історії, які я знала з книг, дійсно відбулися, що люди могли бути настільки жорстокими.
Я відчувала жаль і смуток, що люди вчинили такі злочини. Можливо, для мене було страждання було самим незрозумілим дітей, які пережили так небагато, і вже мисили терпіти все це, страждати і дивитися, як їхні кохані помирають. Для них це мусило бути велике страждання. Я довго це не могла зрозуміти, але людина ростить, і з часом ставить перед собою певні речі. Звичайно ж, однак, я чула великий смуток і жаль, що щось подібне сталося, і я сподіваюсь, що це не відбудеться знову.
Інтерв’ю подано мовою оригіналу або за допомогою транслітерації зі збереженням національних, регіональних та індивідуальних особливостей мовлення.